Є смаки, які залишаються з нами на все життя. Смаки дитинства, рідного дому та людей, яких уже часто немає поруч — але які досі живуть у наших спогадах. Це інтерв’ю — не лише розповідь про їжу. Це історія про просте життя, родинні традиції та миті, які сьогодні здаються безцінними.
Домашня локшина, зроблена вручну бабою Паланією, святковий олів’є, який готували кілька разів на рік як найбільшу подію, маленькі золотисті сирники зі сметаною — кожна з цих страв приховує емоції, які неможливо відтворити в жодному ресторані світу.
Це лише фрагмент більшої історії. У повній версії книги ви знайдете більше зворушливих спогадів, родинних розповідей і смаків, які формували цілі покоління. Це подорож у світ, де простота мала особливий смак, а їжа була передусім символом близькості.
Повна історія чекає у книзі.
— Чи є якась страва, яка найбільше асоціюється у тебе з бабусею?
По-перше, їжа у нас завжди була доволі простою. Найчастіше це була тушкована картопля з куркою або м’ясом. Рідше — каші. Ми їли багато картоплі, і я досі дуже її люблю.
Не було такого, що завжди був вибір — сьогодні не хочу картоплі, а хочу сирники або голубці. Усе готувалося сезонно, бо в магазинах теж було небагато. У найкращому випадку — макарони. Але макаронів ми не купували, бо баба Паланія робила домашню локшину.
Це було неймовірно смачно й повністю натурально: борошно, домашні яйця. Величезні коржі тіста висушувалися, потім їх нарізали на смужки — і так з’являлася домашня локшина.
Мама дуже рідко брала участь у приготуванні локшини, бо баба Паланія нікого до цього не підпускала. А коли її не стало, мама, можливо, кілька разів сама зробила всю локшину — розкачувала тісто, сушила його і так далі.
Сьогодні можна спробувати багато різних речей і навіть поїхати до Італії, але домашня локшина для мене досі залишається чимось неперевершеним. Можливо, це смак дитинства.
Якщо говорити про страви, то свят було небагато: дні народження, Новий рік, Різдво, Великдень. Можливо, вісім–десять свят на рік, коли готували більш урочисті столи.
Салат олів’є тоді був справжнім святом. Зараз можна просто захотіти олів’є — і за дві години він готовий. Тоді його готували лише кілька разів на рік. Це була велика подія.
Так само було й із тортами. Не можна було просто піти до магазину й купити торт «Київський» або тістечка, якщо захотілося чогось солодкого.
Якщо говорити про те, що я міг би їсти завжди, то це були б сирники мами Зіни, тушкована картопля з куркою. Домашня локшина з куркою і сирники з домашньою сметаною — саме це найбільше асоціюється у мене з бабусею. Тоді не було «зелених» сирників, як зараз. Вони були маленькі, жовтенькі, з домашнього сиру та домашніх яєць.
